Сюньове Сульбакен. Весільний марш. Бйорнстьєрне БйорнсонЧитать онлайн книгу.
найсильніший? – запитав знову, зсунувши шапку набакир.
– Не знаю.
– У нас – батько. Він таки дужий, що нам’яв боки Аслакові. А Аслак, повір, не зі слабаків!
– Он як!
– Якось Аслак підняв над собою коня.
– Коня?!
– Свята правда! Він сам мені розказував.
Тепер уже й Сюньове не мала сумнівів, лише поцікавилася:
– Хто такий Аслак?
– Та один лайдак. Йому так перепало від батька, як ще нікому в світі…
– То на вашому хуторі б’ються?
– Буває іноді… А у вас хіба ні?
– Ніколи!
– То що ж ви там робите?
– Мама готує їсти, плете й шиє. Карі теж, але не так вправно, як мама, бо лінива. Ранді доглядає корів, батько з братами працюють у полі, буває, і в хаті пораються…
Як на Турбйорна, то було вичерпне пояснення.
– Щовечора ми читаємо і співаємо, – вела далі Сюньове. – У неділю також.
– Всі разом?
– Так.
– Нудно, мабуть…
– Нудно? Мамо, він каже… – завела, було, Сюньове, але враз урвала себе на півслові, згадавши, що мати заборонила заважати розмові дорослих. – Я маю цілу отару овець, – похвалилася дівчинка.
– Справді?
– Ага, троє окотяться взимку, а одна, мабуть, приведе відразу двох ягнят.
– То ти маєш власних овець?
– Ще й корів і свиней… А ти хіба ні?
– Ні.
– Приходь до мене, я подарую тобі одне ягня, а воно тобі згодом приведе цілу купу… – запропонувала Сюньове.
– Як би то було гарно! – мрійно мовив Турбйорн. Якийсь час діти помовчали, потім малий запитав:
– А Інґрід можеш дати ягня?
– Якій Інґрід?
– Ти не знаєш Інґрід? Маленької Інґрід?
Ні, Сюньове не знала Інґрід.
– Вона молодша від тебе?
– Звісно, молодша. Десь така, як ти…
– То візьми і її з собою.
– Добре, я залюбки візьму з собою сестричку.
– Тобі – ягня, а їй дістанеться порося.
Турбйорн згодився, що то розумне рішення. Потім вони ще трохи погомоніли про спільних знайомих, хоч таких виявилося небагато. Батьки вже наговорилися, тож треба було рушати додому.
Вночі Турбйорнові наснився Сульбакен, ніби пасуться на пагорбі лише білі ягнята, а маленька білява дівчинка з червоними стрічками у волоссі гуляє поміж ними.
Турбйорн та Інґрід уже не могли дочекатися, коли ж їм дозволять туди піти. Вони стільки нафантазували ягнят та поросят, що вже собі й раду дати з ними не могли. І нетерпеливилися – чому їх не відпускають у гості.
– Хто казав, що вас там чекають? Лише тому, що маленьке дівча запросило? – запитувала мама. – Де таке чувано?
– Ага, почекай-но наступної неділі, сама побачиш, – буркотів Турбйорн.
Прийшла неділя.
– Ти такий хвалько, брехун та ще й лайливець, що тобі дозволять до мене прийти, аж як знову станеш чемним, – сповістила Сюньове Турбйорнові новину після відправи.
– Хто так сказав?
– Моя мама.
Інґрід з нетерпінням чекала