Сюньове Сульбакен. Весільний марш. Бйорнстьєрне БйорнсонЧитать онлайн книгу.
був середнього зросту, гарної статури, чорнявий, з темно-синіми очима на гостро висіченому обличчі й доволі кремезний. Іноді, роззлостившись, полюбляв хвалитися, що вченіший за самого шкільного вчителя і нікого не боїться в усій долині… окрім хіба батька, додавав подумки, але вголос про те ніколи не зізнавався.
Турбйорн хотів скоріш пройти конфірмацію, але з того нічого не вийшло.
– Не конфірмований, ти ще хлопчисько, шмаркач, і мені легше тримати тебе в шорах! – сказав, наче відрізав, батько.
Отож так сталося, що він, Інґрід і Сюньове пішли до першого причастя разом. Сюньове також довелося довго чекати цієї події: їй виповнилося п’ятнадцять років, йшов шістнадцятий.
– Людина ніколи не буває достатньо готовою до складання Божої обітниці, – часто казала її мати, а батько, Ґутторм Сульбакен, з нею погоджувався.
Справа з конфірмацією так затягнулася, що до Сюньове вже й свататися почали: один – син місцевого достойника, а інший – син заможного сусіда.
– То надто рано! Вона ще й до першого причастя не ходила! – відшивала матір женихів.
– Треба вести доньку до причастя! – вирішив якось батько.
Але Сюньове про це нічого не знала.
На плебанії, у домі священика, жіноцтво дуже любило Сюньове, її часто кликали погомоніти. Інґрід і Турбйорна не запрошували.
– Що, ти там зайвий? Ой дивись, украдуть її тобі з-перед носа! – шпигнув якось Турбйорна один з хлопчаків і миттю гепнувся долі з підбитим оком.
Відтоді повелося серед сільських бешкетників дражнити його Сюньове, а він від того скаженів. Врешті дійшло до великого бойовиська в ліску неподалік плебанії. Про місце з’ясування стосунків було домовлено заздалегідь, супротивників невпинно більшало: Турбйорн опинився сам на сам з цілою навалою. Дівчата вже давно пішли додому, тож нікому було їх розбороняти. Турбйорнові ставало непереливки. Бійка розпалювалася не на жарт, хлопець нізащо не хотів програвати, то й гамселив на всі боки, як попало, про що потім ще довго свідчили синці від його кулаків. Миттю поповзли чутки, невдовзі вже вся долина гуділа про бійку Турбйорна через Сюньове.
Наступної неділі Турбйорн відмовився іти до церкви. А ще за день він не пішов на науку до пароха, прикинувшись хворим. Інґрід пішла сама.
– Що переказувала Сюньове? – запитав хлопець, коли сестра повернулася.
– Нічого.
Згодом таки довелося піти до пароха на заняття, Турбйорнові здавалося, що всі тільки те й роблять, що витріщаються на нього та підсміюються. Сюньове прийшла того дня пізніше, а потім довго сиділа в покоях панотця. Хлопець побоювався прочуханки від священика, однак дуже швидко збагнув, що в цілому селі нічого не знають про бійку тільки двоє: парох і його батько. Таке було йому на руку, але ось як порозумітися з Сюньове, він не знав. Уперше йому не хотілося просити про допомогу в цій справі сестричку.
Після заняття з катехізису Сюньове знову зникла в покоях священика. Доки на подвір’ї ще юрмилися