Червоний Дракон. Томас ХаррисЧитать онлайн книгу.
теж. Тут цікаво жити й затишно. Про це дізнаєшся, як пригадуєш минуле життя. Тобто починаєш цінувати теперішнє.
Він кивнув.
– Я не хочу його втрачати, так чи інакше, – сказала вона.
– І я. Та ми й не втратимо, так чи інакше.
Швидко посутеніло, і над обрієм із південного заходу виник Юпітер.
Вони рушили назад до будинку під горбатим молодим місяцем. Далеко за обмілинами плигала, тікаючи від смерті, дрібна рибка.
Кроуфорд повернувся після вечері. Він зняв пальто й краватку та закатав рукава, аби набути невимушеного вигляду. Його бліді товсті руки видавалися Моллі огидними. У її очах він скидався на до біса розумну мавпу. Вона подала йому каву на ґанок, де він сидів під вентилятором, і лишалася з Кроуфордом, поки Ґрем і Віллі пішли годувати собак.
– Добрий у нього вигляд, Моллі, – сказав Кроуфорд. – Власне, у вас обох – такі стрункі й засмаглі.
– Що б я тобі не сказала, ти все одно його забереш, так?
– Так. Я мушу. Мушу його забрати. Але клянуся Богом, Моллі, я зроблю все можливе, аби полегшити для нього цю справу. Він змінився. Як добре, що ви побралися.
– І йому дедалі краще. Кошмари не так часто мучать. Був період, коли він просто повівся на тих собаках. А тепер тільки доглядає їх, уже не говорить про них безперестану. Ти ж його друг, Джеку. Чому не даси йому спокою?
– Бо йому не пощастило: він найкращий. Бо він думає не так, як усі інші. Якимось чином йому дістався інакший спосіб мислення.
– Він думає, що ти просто попросиш його подивитися на речові докази.
– Я й справді хочу, аби він поглянув на речдоки. З речдоками він працює як ніхто інший. Але річ не тільки в цьому. Річ у його уяві, психологічній проекції чи як воно там. Саме ця здібність йому не подобається.
– І тобі б не подобалася, якби ти мав таку. Пообіцяй мені дещо, Джеку. Пообіцяй, що прослідкуєш, аби він лишався скраю. Якщо він устряне в бійку, то може її не пережити.
– Битися йому не доведеться. Це я тобі обіцяю.
Ґрем закінчив годувати собак, і Моллі допомогла йому зібратися.
2
Вілл Ґрем повільно проїхав повз будинок, у якому жила й померла родина Чарльза Лідса. У вікнах було темно. На подвір’ї горів єдиний ліхтар. Він припаркувався за два квартали й пішов до будинку крізь теплу ніч, несучи в картонній коробці звіти детективів із поліції Атланти.
Ґрем наполіг, аби йому дозволили побути на місці злочину на самоті. Присутність у будинку чужих людей тільки заважала б – саме таку причину він навів Кроуфорду. Та була ще одна, особиста причина: він не знав, як саме там поводитиметься. Віллу не хотілося постійно відчувати на собі чужий погляд.
У морзі він тримався як слід.
Двоповерховий цегляний будинок стояв трохи вдалині від вулиці на лісистій ділянці. Ґрем довго стояв під деревами й дивився на дім. Намагався досягти внутрішньої непорушності. У його уяві у темряві гойдався срібний маятник. Вілл почекав, доки маятник завмре.
Повз ділянки проїхали кілька сусідів. Вони кидали