Три заручники. Джон БакенЧитать онлайн книгу.
я навіть не простягнув руки. Ми були близькими друзями, але бачити його тієї миті мені хотілося найменше за все.
– От бісів причепа! – мимохіть вирвалося в мене.– Сьогодні зранку ти в мене вже другий відвідувач. І не шкода вам палива!
– Ти отримав листа від лорда Артінсвелла? – без передмов спитав Магіллврі.
– На жаль, так,– сумно кивнув я.
– Тоді ти знаєш, навіщо я приїхав. Але це може почекати до обіду. Діку, будь ласка, поквап слуг. Я голодний, як боривітер.
Мій приятель із його гострим носом і сухою головою і справді скидався на боривітер. Але довго сердитися на Магіллврі було конче неможливо, тому ми разом вирушили на пошуки Мері.
– Одразу скажу, що ти приїхав даремно,– зауважив я принагідно.– Я не дозволю ані тобі, ані будь-кому знову мене ошукати. І не думай проговоритися Мері. Не хочу, щоб вона хвилювалася через ваші дурниці.
За столом розмова йшла про Фоссе, про Котсуолдс8, про «оленячий ліс», куди я збирався навідатися (він називався Мечрі), і про сера Арчібальда Ройленса, мого співорендаря, який нещодавно вкотре ледь не зламав шию, вправляючись у стипль-чезі.
Магіллврі був відмінним мисливцем, і міг багато розповісти про Мечрі. Головною незручністю цього місця було його оточення: на півдні Гарипол із занадто крутими схилами, на сході – ліс Гленайсіл, такий величезний, що полювати поодинці там неможливо; а до самого Мечрі від найближчого мисливського будиночка майже тридцять миль шляху.
– Ось і виходить,– завершив свою розповідь Магіллврі,– що Мечрі оточений пустками, де бродять нелякані олені.
З його слів виходило, що найкращий час для полювання в тих краях – початок сезону, коли самці піднімаються на пагорби, тому що в Мечрі напрочуд багаті верхові пасовища.
Мері була у чудовому гуморі, тому що хтось похвалив Пітера Джона, до того ж, її тішило, що Магіллврі не поспішає, як зазвичай, у справах, і може хоч трохи затриматися. У неї накопичилося до нього безліч питань щодо господарства, і вона поділилася з ним такими грандіозними планами, що Магіллврі пообіцяв найближчим часом знову нас відвідати, додавши, що в нас його точно не отруять, як на шотландських заїжджих дворах для мисливців.
Я б отримував від цієї бесіди щире задоволення, якби не тривожний ранок з його неприємним післясмаком.
По обіді почався дощ, і ми з Магіллврі перемістилися в бібліотеку.
– О пів на четверту я маю виїхати,– сказав він,– тож у мене трохи більше години, аби розповісти про свою справу.
– Чи варто починати? – засумнівався я.– Повторюю: за жодних умов я не прийму ніяких ділових пропозицій. Я відпочиваю, у мене відпустка. До кінця літа поживу тут, потім переїду до Мечрі.
– Ніщо не завадить тобі вирушити в Мечрі у серпні,– зауважив він, промовисто піднявши брови.– Робота, яку я хочу тобі запропонувати, буде закінчена задовго до цього.
Ця заява захопила мене зненацька,
Котсуолдс – протяжна гряда пагорбів у західній частині Центральної Англії. Офіційно визнана «територією видатної природної краси».