Ім'я вітру. Патрик РотфуссЧитать онлайн книгу.
ж людині здається, що вона підіймає три драби. Ідеального симпатичного зв’язку не існує. Що більше несхожості між предметами, то більші втрати енергії. Вважайте, що це – все одно що акведук із течею, який тягнеться до водяного колеса. Добрий симпатичний зв’язок протікає дуже мало, і в ньому використовується більша частина енергії. У поганому зв’язку безліч дірок; дуже мало з тих сил, які на нього витрачають, ідуть на бажаний ефект.
Наприклад, я спробував пов’язати шматочок крейди зі скляною пляшкою води. Подібності між ними було дуже мало, тож, хоча пляшка води важила фунти зо два, коли я спробував підняти крейду, здалося, ніби я піднімаю шістдесят фунтів. Найкращий зв’язок на моїй пам’яті був між половинками гілки дерева, яку я переламав надвоє.
Після того як я осягнув цю маленьку часточку симпатії, Бен навчив мене інших. Десятка десятків симпатичних зв’язувань. Сотні маленьких хитрощів для направлення сили. Кожне з них було окремим словом у величезному словнику, який я тільки почав опановувати. Це доволі часто втомлювало, і це я ще не розповідаю вам про найскладніше.
Бен і надалі потроху навчав мене інших галузей знань – історії, арифметики та хімії. Проте я хапався за все, чого він міг навчити мене про симпатію. Своїми таємницями він ділився потроху, змушуючи мене довести, що я опанував одну, перш ніж розкрити мені іншу. Але я, здається, мав до цього хист, який значно перевершував мою природну схильність до засвоєння знань, тож чекати ніколи не доводилося довго.
Я не намагаюся натякнути, буцімто мій шлях завжди був рівним. Та ж цікавість, яка диктувала мені пристрасне бажання вчитися, також цілком регулярно доводила мене до біди.
Якось увечері, коли я розпалював батьківське багаття для готування їжі, мати помітила, що я наспівую віршик, який почув напередодні. Я не знав, що вона стоїть позаду мене, і вона підслухала, як я, стукаючи поліном об поліно, з відсутнім виглядом бубоню:
– Леді Леклесс сім надбань
Сховала в сукні без вагань:
Перстеник, що не вдягають,
Слово зле, що не вживають.
Там, де мужа її свічка,
Двері є, без ручки вічно.
Без замків і кришки скриня,
Де лежить його каміння.
Має леді таємницю:
Їй без сну усяке сниться,
Дивину знайдеш таку
На непрохіднім шляху.
Перед цим я чув, як це наспівувала маленька дівчинка, граючись у скакалки. Ці рядки я чув лише двічі, але вони врізалися мені в пам’ять. Як і більшість дитячих віршиків, вони добре запам’ятовувалися.
Проте мати почула мене й підійшла до вогню.
– Що ти зараз сказав, сонечко? – Голос у неї був не гнівний, але я здогадувався, що вона все ж не була задоволена.
– Чув це у Фолловс, – спробував викрутитись я. Бігати кудись із міськими дітьми, як правило, було заборонено. «Недовіра швидко перетворюється на нелюбов, – казав мій батько новачкам нашої трупи, – тож у місті тримайтеся разом і будьте ввічливими». Я доклав у багаття кілька важкеньких