Раніше ніж їх повісять. Джо АберкромбиЧитать онлайн книгу.
він знову заколов пов’язку шпилькою.
Лоґен натягнув на себе сорочку.
– Повір мені, якби вона була гнила, ти здогадався б. Тоді пахне старою могилою, а коли гниль з’являється, позбутися її можна хіба що клинком. Кепський спосіб умерти.
Тут він здригнувся і злегка притиснув долоню до плеча, що запульсувало болем.
– Ну, так, – промовив Лонгфут, який уже крокував далі майже безлюдною вулицею. – На щастя для тебе, з нами є леді Малджин. Хист до ведення розмов у неї вкрай обмежений, але, якщо говорити про рани… Що ж, я бачив усе, що відбулось, і не проти сказати тобі: вона вміє зшивати людську шкіру так спокійно й незворушно, як майстерний чижмар зшиває вичинену шкіру. Вона вміє, далебі! Орудує голкою вправно й охайно, як королевина швачка. Корисний талант у цих місцях. Я б анітрохи не здивувався, якби цей талант знову став нам у пригоді до завершення справи.
– Ця мандрівка небезпечна? – запитав Лоґен, ще намагаючись ізнову влізти у плащ.
– Гм… Північ завжди була дикою та беззаконною, там багато кривавої ворожнечі та безжальних розбійників. Усі до одного ходять озброєні до зубів і готові миттю когось убити. У Гуркулі мандрівники-іноземці залишаються вільними лише завдяки бажанням місцевого губернатора, щомиті ризикуючи опинитися в рабстві. У штирійських містах зарізяк і кишенькових злодіїв можна зустріти на кожному кроці – якщо, звісно, пройти в їхні ворота, не будучи пограбованим представниками влади. Води Тисячі островів кишать піратами – часом здається, ніби їх там по одному на кожного купця; тим часом у далекому Сулджуку бояться і зневажають чужинців, а мандрівника цілком можуть підвісити за ноги й перерізати йому горло, щойно підказавши йому дорогу. Земне коло сповнене небезпек, мій дев’ятипалий друже, але, якщо тобі всього цього замало й хочеться іще більшого ризику, раджу тобі відвідати Стару Імперію.
Лоґенові здалося, що брат Лонгфут тішиться.
– Тут аж так погано?
– О, так, навіть гірше! Особливо якщо не просто туди приїхати, а задумати перетнути всю країну від краю до краю.
Лоґен скривився.
– І задум саме такий?
– Задум, як ти висловився, саме такий. Стару Імперію з незапам’ятних часів роздирають усобиці. Колись це була єдина країна з одним імператором, виконання законів якого забезпечували могутня армія та вірний уряд, але з роками вона розпалася на кипучу суміш дрібних князівств, божевільних республік, міст-держав і крихітних володінь, і мало хто став визнавати якогось ватажка, що вже навіть не тримає меча в нього над головою. Межі між оподаткуванням і розбоєм, між справедливою війною та кривавим убивством, між правомірними претензіями та фантазією розмились і щезли. Не минає й року без того, щоб черговий бандит, який жадає влади, оголосив себе королем світу. Наскільки мені відомо, років, може, з п’ятдесят тому був такий час, коли існувало щонайменше шістнадцятеро імператорів одразу.
– Хе. На п’ятнадцять більше, ніж треба.
– Дехто міг би сказати, що на шістнадцять більше,