Раніше ніж їх повісять. Джо АберкромбиЧитать онлайн книгу.
надто вже старий, щоби хлюпатись у струмках у таку пізню годину. – Баязове обличчя посуворішало. – Видатна людина найперше повинна навчитися скромності. Посуд чекає.
Лютар відкрив рота, щоб заговорити, передумав, сердито звівся на ноги й кинув свою ковдру в траву.
– Кляті черепки, – вилаявся він, зібравши посуд коло вогню й потупавши до ручаю.
Ферро провела його поглядом із дивним виразом обличчя, що, можливо, навіть правив їй за усмішку. Перевела погляд на вогонь і облизала губи. Лоґен витягнув корок із бурдюка з водою та простягнув його їй.
– Ага, – буркнула вона, вихопила бурдюк у нього з рук і швидко ковтнула. Витираючи рота рукавом, скоса глянула на Лоґена й насупилася. – Що таке?
– Нічого, – швидко відповів він, відвівши погляд і піднявши порожні долоні. – Нічогісінько.
Втім, у душі він усміхався. Невеликі діяння й час. Ось як він із цим упорається.
Дрібні злочини
– Холодно, так, полковнику Вест?
– Так, ваша високосте, зима вже майже настала.
Уночі йшло щось схоже на сніг. Холодна, мокра сльота, що вкрила все крижаною вологою. Тепер, коли настав блідий ранок, увесь світ здавався наполовину замерзлим. Копита їхніх коней хрустіли та чвакали в напівзамерзлій багнюці. З напівзамерзлих дерев сумовито крапала вода. Вест не був винятком. Із його мокрого носа з диханням виривалася пара. Занімілі від холоду кінчики його вух неприємно поколювало.
Принц Ладісла цього, здавалося, й не помічав, але ж він був закутаний у величезний плащ, мав на собі шапку та рукавички з блискучого чорного хутра, без сумніву, вартого кількасот марок. Він широко всміхнувся.
– Утім, бійці, попри все це, начебто в добрій формі.
Вест не вірив власним вухам. Справді, Королівський полк, яким доручили командувати Ладіслі, здавався цілком щасливим. Його широкі намети були розставлені рівними рядами посеред табору, перед ними палали багаття для приготування їжі, а поблизу були прип’яті як годиться коні.
Становище рекрутів, які становили щонайменше три чверті їхніх сил, було не таке щасливе. Підготовка багатьох із них була ганебною. То були люди ненавчені чи неозброєні, часом – просто занадто хворі чи застарі для переходів, не кажучи вже про бій. Дехто не мав нічого, крім одягу, який носив, та й той перебував у жалюгідному стані. Вест бачив, як бійці скупчуються під деревами, щоб погрітись, не маючи чим захиститися від дощу, крім половини ковдри. Ганьба та й годі.
– Ваша високосте, Королівський полк забезпечений добре, та мене турбує становище деяких ре…
– Так, – сказав Ладісла, перервавши його так, ніби він геть не говорив, – із ними все гаразд! Вони гризуть вудила! Певно, їх зігріває внутрішній вогонь, так, Весте? Не можуть дочекатися, коли підуть на ворога! Хай йому грець, шкода, що ми мусимо чекати тут, марнуючи час за цією клятою річкою!
Вест закусив губу. Неймовірний хист принца Ладісли до самообману з кожним днем дратував дедалі сильніше. Його високість убив собі в голову, що стане видатним і славетним генералом, очоливши незрівнянний