Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том СегевЧитать онлайн книгу.
все глибшало; це були дуже особисті почуття. На якусь мить у Бен-Ґуріона виникли сумніви щодо сіонізму, і, як це було для нього звично, він висловив це, використовуючи всі мовні та лексичні акценти. «Сумніви й невпевненість висмоктують із мене всю гарячу кров і виснажують мою стійкість, а іноді вони наповнюють мою душу холодним відчаєм, жахливим, наче смерть».[116] Як завжди, він шукав підтримки у Фукса. «Брате! – писав він. – Може, ти зможеш відновити мою просту, сильну та бездоганну віру, як тільки в мене з’являться сумніви або відчай?»[117]
Йому потрібно було якось відірватися від думок, і він знав, як саме. «Я прагну працювати, – писав він, – прагну знайти роботу, у яку зможу вкласти всю свою душу, роботу, яка позбавить мене всіх моїх переживань, усіх моїх думок, що знищить усі мої напружені емоції, змусить мене забути про всі ці кляті неприємності». Тим часом він читав багато газет і ділився з Фуксом тим, що його цікавило. Він також стежив за політичними подіями у Сіоністській організації, зокрема за майбутніми виборами наступника Герцля.[118][119]
Один кандидат, Макс Нордау, вірив, що новий президент Сполучених Штатів Теодор Рузвельт буде сприяти реалізації сіоністських цілей. Бен-Ґуріон поцікавився у Фукса, як проголосували євреї Америки, цією темою він цікавився вперше. Надсилав Фуксу регулярні звіти про положення із сіонізмом у Варшаві. Тоді там спалахнула революція.[120]
Повстання набуло форми хвилі страйків і заворушень, що охопили Російську імперію, дійшовши до Варшави. Російські війська з величезним зусиллям придушили повстання. Виявилося, що Бен-Ґуріон має природний журналістський талант; у його листах майстерно переплітаються розповіді про події у його інтерпретації, особистий досвід та барвисті спостереження, усі написані вправним та зрозумілим івритом. Він навіть описував тіла демонстрантів, які лежали на вулицях; і їх ніхто не забирав.
Пізніше Бен-Ґуріон казав, що підтримував повстання. «Я був революціонером, – стверджував він, – але коли спалахнуло повстання, у моєму серці лишилося порожнє місце. Тому що я знав, що, хоча революція може звільнити Російську землю, з єврейським народом так не вийде». Застосовуючи виваженішу риторику, «Га-Цефіра» висловила на своїх сторінках подібне розчарування. Повстання супроводжувалося хвилею сотень погромів, що тривали наступного року, спрямовані проти євреїв, зокрема в Україні. Загинули тисячі.[121]
У березні 1905 року Бен-Ґуріон надіслав лист Менахему Усишкіну, одному з лідерів сіоністського руху, у якому просив його поради. Він сказав, що написав від імені групи молодих самотніх чоловіків, які хотіли іммігрувати до Палестини.
Усишкін керував боротьбою проти плану Уганди, а також стверджував, що сіоністська активність не повинна обмежуватися дипломатичними контактами. Він вимагав поселення євреїв у Палестині ще до того, як вдалося отримати міжнародну угоду про єврейську державу. Лист Бен-Ґуріона, можливо, мав би
Листи Бен-Ґуріона до Шмуеля Фукса від 27 вересня та 6 листопада 1904 року, наведені у Erez 1971, pp. 29, 32.
Лист Бен-Ґуріона до Шмуеля Фукса від 6 листопада 1904 року, наведений у Erez 1971, p. 31.
Членство в організації було відкритим для всіх євреїв світу. Там збирали членські внески від продажу так званих «сіоністських шекелів». Національні делегації на Сіоністському конгресі обирали виконавчі органи влади, які очолював президент. Пізніше організація стала називатися Всесвітньою сіоністською організацією.
Листи Бен-Ґуріона до Шмуеля Фукса від 20 листопада 1904 року та 22 січня 1905 року, наведені у Erez 1971, pp. 35, 41.
Листи Бен-Ґуріона до Шмуеля Фукса від 6 листопада 1904 року, 22 січня та 2 квітня 1905 року, наведені у Erez 1971, pp. 31, 41, 55.
Лист Бен-Ґуріона до Іцхака Фукса та Ліпи Тауб від 21 лютого 1905 року, наведений у Erez 1971, p. 43; Ben-Gurion 1950, 3, p. 140; «Mah Helkenu», Hatzefirah, May 4, 1905; Ascher 1994, p. 157ff.; Ury 2012, Alroey 2008, p. 47l; лист Бен-Ґуріона до Шмуеля Фукса від 9 травня 1905 року, наведений у Erez 191, p. 57.