Фауст. Иоганн Вольфганг фон ГётеЧитать онлайн книгу.
церква, мої любі діти,
Може неправе добро стравити…
Ф а у с т
Та ні: євреї і царі
Також до того штукарі.
М е ф і с т о ф е л ь
Взяв піп пояс, ланцюжок, кільце
От буцімто полова все це,
Чи там подякував, чи ні,
Мов за горішки ті дрібні,
Пообіцяв в небесах награду —
Й залишив маму вельми раду.
Ф а у с т
А Ґретхен?
М е ф і с т о ф е л ь
Тá собі сидить,
Не зна, небога, що робить,
Думає про убір – аж до сліз,
Ще більш про того, хто приніс.
Ф а у с т
Її журба мені докір.
Добудь їй зараз новий убір!
Той перший був її не варт.
М е ф і с т о ф е л ь
Авжеж, тобі усе за жарт!
Ф а у с т
Роби, як я кажу, і край!
Її сусідку поєднай!
Ти ж не макуха – чортом будь,
Таки убір їй роздобудь!
М е ф і с т о ф е л ь
Я слухаю, мостивий пане!
Ф а у с т виходить.
Цей закохáнець навісний,
Хай сонце, місяць, зорі – все дістане,
Розвіє все на втіху дорогій.
М а р т а
(сама)
Простибіг мужу мойому,
Що жінці кривду учинив,
Кудись світ за очі зблудив,
Лишивши тут мене саму.
Чи я ж його коли гнівила?
Чи я ж його та й не любила?!
(Плаче).
А може, вмер на чужині…
Коли б хоч посвідку мені![62]
Увіходить М а р ґ а р и т а.
М а р ґ а р и т а
Пань Марто!
М а р т а
Ґретхен, що тобі?
М а р ґ а р и т а
Аж трусяться мені коліна!
Відкільсь взялась ізнов скринчина
У мене в шафі, вся в різьбі,
А в скриньці тій – прикрас, прикрас!
Стократ пишнішí, як той раз…
М а р т а
Ти ж хоч матусі не показуй,
Бо знов попу віддасть одразу.
М а р ґ а р и т а
Ох, глянь сюди! Дивись сюди!
М а р т а
(убирає її)
Щаслива ти, вродлива ти!
М а р ґ а р и т а
Коли б їх на вулицю одіти
Або до церкви отак сходити.
М а р т а
А ти сюди приходь частіш
Вбиратись нишком в ці оздоби.
Хоч перед дзеркалом щаслива посидиш,
Мені до любої вподоби.
А там, при нагоді, в святковий день якраз
Щось зможеш одягти і людям напоказ —
Каблучку, ланцюжок чи перлів там разок,
А матері якихсь накажемо казок.
М а р ґ а р и т а
Від
Написано до 1775 р.