Купальниця. Галина ВдовиченкоЧитать онлайн книгу.
за дверима. Щойно вона занурилась у потрібні сайти, як згадала: яке завтра?… Геть забула. Вона ж обіцяла Марині посидіти з дітьми, відпустити їх з Робертом на концерт.
Зателефонувала братові.
– Передзвоню, – холодно озвався він. Зайнятий.
Набрала номер Марини.
– Марино, нагадую: завтра ввечері – як домовлялись.
– Ти про концерт? Мене вже нетерплячка бере. А у вас там що?
– Нормально.
– А ми, уяви, застрягли на дні народження у дитячому кафе. Крістиній подружці – чотири роки. Діти розгулялись, не можемо розтягти по домах. Тож на вечерю сьогодні – смажені яйця та канапки, вибачайте.
– Обожнюю смажені яйця.
– Тоді до вечора!
Так, тепер Павло. Де його номер?
– Павле, це Кароліна, я не зможу завтра.
– А сьогодні? – він ніби був готовий до такого варіанта.
– Сьогодні?… Сьогодні мені… теж не підходить. Краще післязавтра…
– Гаразд. Зідзвонимось.
Вона подумки побачила його усмішку, коли він розгортає газету. Як тоді, у купе. Мовляв, ні то ні.
Сьогодні в неї вечір у сім’ї. У кіно з Павлом вона піде іншим разом.
Поки порпалась в Інтернеті, зауважила, що хтось зупинився біля неї. Підвела погляд: хлопець із запитанням в очах. Хто така, мовляв, на його робочому місці.
– Я сестра Роберта Кері, – поспішила пояснити вона, – вам комп’ютер потрібний?
– Працюйте-працюйте, – він навіть долоню виставив перед собою, все гаразд, мовляв.
– Ще хвилин двадцять, – це вона вже йому навздогін, у спину.
Дівчина з короткою зачіскою-їжачком знову нудилась за своєю яткою. Кароліна пройшлася повз неї, ноги самі завели до книгарні.
Оля кивнула їй як давній знайомій, не відволікаючись від книжок та покупців. Кароліна не відчувала тут піднесеного неспокою, як біля взуття, сумок чи білизни – їй було затишно за парканом з книжок, вона могла тут думати про головне.
– «Сестру Кері» шукаєте? – весело озвалась Оля. У неї видалось «віконечко», одні покупці йшли на вихід, інші щойно лиш заходили.
Кароліна здивовано поглянула на неї: про що вона?
– Роман Драйзера, «Сестра Кері», – повторила Оля.
– Ми вдома маємо, – знайшлася із відповіддю Кароліна.
Книжок вона майже не читала. Іноді щось до рук потрапить, розгорне – й за дві сторінки згорне. Журнали, Інтернет – інша річ.
Майже всю дорогу додому брат зосереджено говорив по мобілці. Щось там у нього не сходилось, йшлося про якісь поставки, вивантаження, завантаження. Кароліна мовчала. Їй треба було подумати про своє. Ідея крутилась у голові, скелет обростав м’ясом, у щойно порожніх жилах починала пульсувати жива кров.
Марина з порога глянула на чоловіка – і нічого не запитала. Після вечері пішла за ним до кімнати, з-за прочинених дверей було чути їхні стишені голоси. А Кароліна узялась читати дітям, Кріста спровокувала, вклавши до рук книжку: почитай!
Слово по слову – і Кароліна почала бавитись голосом, тоді підключила жести, випросталась – і нумо сценки розігрувати. Крісталіну