ЗАПОВIТ. Тож вибиратись швидше треба Із віроломної пітьми, Благословення просим в Неба, Ми – не раби. Раби – не ми!. Владимир Владимирович ПроскуровЧитать онлайн книгу.
віроломної пітьми,
Благословення просим в Неба,
Ми – не раби. Раби – не ми!
Зійди з колін, козацький сину,
Ти – вільний вітер, й не один,
Я на підмогу тобі лину,
Бо як і ти, народний син.
Минуться в нас злочинні клани,
Змете таких народний гнів,
Бо світлі в нас із вами плани,
Без тріскотливих блудних слів.
Людцям не варто забувати —
Куди збираєтесь тікать,
Коли здасте свої мандати,
Прийде до вас народна рать?!
Пружина ж трісне колись, звісно,
Якщо її перетиснуть,
Задумайтеся нині й прісно,
І про людську, й свою майбуть!
Нам підсумок відомий далі,
Який очікує кінець,
З народом зробим кроки вдалі,
Вам пророкуючи «капець»!
Що, драпанете на Канари?
Готове все заздалегідь?
Ви іншим готували нари?
Тож там свої місця займіть!
Закони ж рівні всім і всюди,
І продається не усе,
Пора вже вийти із облуди,
Що нам прийдешнє й принесе!
Ще схаменутися не пізно,
Вандалів зупиніть своїх,
Попереджаємо всіх грізно,
Як кажуть, курям не на сміх.
Віддайтесь Богу, заклинаю,
Згадайте звичаї старі,
Відкрийте очі, я – прощаю,
Й прощення це – на вівтарі!..
ЗЕМЛЯ
Скажи, українцю простий,
Ну як поживаєш? Іще ти живий?
Ослабла лука тятива,
Поржавіла шабля, бува?
Вражина ж не спить здоровило,
Це плем’я усіх задурило,
Вже первістка-сина давно
На п’яне спровадило дно.
І мамцю стареньку, сестричку й доньку»
Пошле старцювати на стежку слизьку»…
Ми – чорноземами багаті, —
Є хліб, до хліба і все в хаті?!
Останнє, що лишать мені —
Аршин з хрестом в сирій землі!
Хлібець насущний відберуть,
Твій дім – не твій, засмокче спрут!
Землі дано тебе піднять,
Вставай, бо згинеш, ДОСИТЬ СПАТЬ!
Загубиш Бога й церкву тут,
І душу, честь й усю майбуть.
Ворог рвонув в останній бій —
Перемогти його зумій!
Землею вдавиться нехай,
А ти – живи! А ти – кохай!..
Чужі ми в рідній стороні,
Мов у в’язниці. Скажем: «Ні!»
Дозволим їм себе убить?
В сивусі батька утопить?
То це ж – цілісінька ПРОГРАМА,
Тут – ГЕНОЦИД, пробач нам, мама.
Хмари притискують пивні,
Ділки жирують наркотні.
Мізер Чорнобилю дають,
Всі його грошики крадуть.
Вже видно зблизька і здаля,
Що в них одна мета – ЗЕМЛЯ!!!
Останній ДОНОР, що там є,
В тій резервації гниє,
Плодить РАБІВ, собі подібних,
Для ситих псів, «богоугідних».
Вітчизну вкриє вмить твою
Смугастий прапор – і МОЛЮ!!!
Я Господа, СПАСИ