ЗАПОВIТ. Тож вибиратись швидше треба Із віроломної пітьми, Благословення просим в Неба, Ми – не раби. Раби – не ми!. Владимир Владимирович ПроскуровЧитать онлайн книгу.

      Та не пробачить пустоту

      І тишу неприродню ту,

      Порожні, кинуті оселі,

      Де люди мешкали веселі,

      Один покинутий дідусь,

      Простягнута рука чомусь…

      Життя тут, видно, не буяє,

      Підкралось лишенько безкрає,

      А людно ж як колись було —

      Куди поділося село?!

      Все убивають хабарями,

      Майдан зморозив всіх дарма,

      Доходять досі ще до тями,

      Бо пустодзвонна та сурма!

      «Реформи», кодекси клятущі

      Народу нашому – петля,

      Живемо дико, мов у пущі,

      Як лиш витримує ЗЕМЛЯ,

      Отих, що впхались до корита,

      Позлазилися звідусіль,

      Це ними доля перерита,

      На рани сиплять далі сіль!

      На сцені, бачте, вони знову,

      Навіть ніхто не червонів,

      Ведуть облесливу розмову,

      Щоб загасить народний гнів.

      І обіцяють що завгодно,

      Харчі халявні і «бухло»,

      Все передвиборне, що «модно»,

      Арканять місто і село.

      Лиш голосуй, підтримай «друже»,

      Кажуть, віддячимо сповна,

      Але ж МАЖОРАМ цим байдуже,

      Дадуть дірявого човна,

      І зіштовхнуть в буремне море,

      «Забувши» видати весло,

      В їх душах черствих не «запоре» —

      Куди, мовляв, вас занесло»?

      Їх ще пустить на п’ятирічку?

      Крамольний цей бандитський клан?!

      Тоді готуй жалобну стрічку,

      Бо знову вкорениться пан!

      Та ми ж із вами – мудрі люди,

      Можливості в нас немалі,

      Перемогти повинні всюди —

      У місті й кожному селі!!!

      БАРАНИ