Три співці свого життя. Казанова, Стендаль, Толстой. Стефан ЦвейгЧитать онлайн книгу.
й у своїй природності здорова пристрасть Казанови не проникає в їхню долю. Він обвіває їх лише, як тропічний вітер, в якому вони розквітають для більш палкої чуттєвості. Він зігріває, але не спалює, він перемагає, не руйнуючи, він спокушає, не гублячи, і завдяки тому, що його еротика концентрується лише в тканині тіла – більш міцній, ніж вразлива душа, – його завоювання не дають визріти катастрофі. Тому в Казанові-коханці немає нічого демонічного, він ніколи не стає трагічним героєм у долі іншого й сам ніколи не здається незрозумілою натурою. У любовній грі він залишається найгеніальнішим майстром епізодів, якого знає світова сцена.
Але ця бездушність, безперечно, викликає питання; чи можна взагалі це фізичне, розпалюване появою кожної спідниці libido назвати любов’ю? Звичайно ні, якщо порівняти Казанову, цього homo eroticus або eroticissimus[41], з безсмертними коханцями Вертером або Сен-Пре[42]. Ця майже побожна екзальтація, яка при появі образу коханої готова зріднитися із всесвітом і Богом, цей породжений Еросом підйом залишається недоступним для Казанови з першого до останнього дня. Жоден його лист, жоден його вірш не свідчить про почуття справжнього кохання за межами годин, проведених у ліжку; є навіть питання, чи можна допустити в нього здатність до дійсної пристрасті? Бо пристрасть, amour-passion, як називає її Стендаль, несумісна у своїй неповторності зі звичайним, вона виникає завжди з довго накопиченої й збереженої сили почуттів; звільнена, вона, як блискавка, кидається назустріч улюбленому образу. Але Казанова постійно марнує свою пристрасність, він занадто часто розряджається, щоб бути здатним на вищу, блискавичну напругу; його пристрасть, чисто еротична, не знає екстазу великої єдиної пристрасті. Тому не потрібно турбуватися, коли він впадає в страшний відчай через відхід Генрієтти або прекрасної португалки; він не візьме в руки пістолета, – і дійсно, через два дні ми знаходимо його в ліжку іншої жінки або в домі терпимості. Монашка С. С. не може більше прийти з Мурано в казино, і замість неї з’являється сестра M. M.; розрада знаходиться неймовірно швидко, одна змінює іншу, і таким чином не важко встановити, що він, бувши справжнім еротиком, ніколи не був справді закоханий в жодну з багатьох жінок, яких зустрічав; він був закоханий лише в їхню сукупність, у постійну зміну, у різноманіття авантюр. У нього самого якось вирвалося небезпечне слово: «Вже тоді я смутно відчував, що любов тільки більш-менш живить цікавість», і треба вхопитися за це визначення, щоб зрозуміти Казанову, потрібно розколоти слово «цікавість» надвоє: цікавість, тобто вічне бажання відчувати, шукати вічно нове, вічно інший любовний досвід з вічно іншими жінками. Його не приваблює одинична особистість, його тягнуть варіанти, повсякчас нові комбінації на невичерпній шахівниці Ероса. Його перемоги й розставання – чисто функціональне відправлення організму, природне й само собою зрозуміле, як вдих і видих, і це пояснює нам, чому Казанова в ролі художника не дає серед описів
Людина еротична або еротика (
Вертер і Сен-Пре – герої творів: Вертер – «Страждання юного Вертера» Гете, Сен-Пре – «Юлія, або Нова Елоїза» Жан Жака Руссо.