Хто боїться смерті. Ннеди ОкорафорЧитать онлайн книгу.
біля мене лежав мій одяг. Діаманта в мене в роті не було. Я знайшла його за кілька футів звідти і… – Я зітхнула.
– Ти – ешу, – сказав він.
– Що-що? – слово прозвучало схоже на пчих.
– Ешу. З-поміж іншого, ти можеш кимось обертатися. Я знав це, відколи ти обернулася на горобця та полетіла на дерево.
– Що?! – скрикнула я, відсахнувшись від нього.
– Ти знаєш, що ти знаєш, Оньєсонву, – спокійно промовив він.
– Чому ти мені не сказав? – Я стиснула кулаки, і вони затремтіли.
– Ешу ніколи не вірять у те, хто вони, доки не усвідомлюють цього самі.
– То що мені робити? Що… звідки ти все це знаєш?
– Звідти, звідки й усе інше, – сказав він.
– А звідки це?
– Це довга історія, – відповів він. – Послухай, не розказуй про це подругам.
– Я й не збираюся.
– Перший раз – це важливо. Горобці вміють виживати. Грифи – благородні птахи.
– Що благородного в поїданні мертвечини та крадіжках м’яса з колод для рубання?
– Всі істоти мусять їсти.
– Мвіто, – сказала я. – Навчи мене більшого. Я маю навчитися захищати себе.
– Від чого?
З моїх очей закрапали сльози.
– Здається, хтось хоче мене вбити.
Він помовчав, глянув мені в очі, а тоді сказав:
– Я ніколи цього не допущу.
Моя мати каже, що все незмінне. Вона вважала, що все, від кривавих розправ на Заході до кохання, яке вона знайшла на Сході, має свою причину. Але розум, який за всім стоїть (я називаю його Долею), жорстокий і холодний. Цей розум такий логічний, що навряд хтось міг би стати кращою людиною, схилившись перед ним. Доля незмінна, як крихкий кришталь у темряві. Однак за Мвіту я схиляюся перед Долею і дякую їй.
Ми зустрічалися двічі на тиждень, після школи. Мвітині уроки чудово допомагали мені стримувати страх перед червоним оком. Я борець за природою, і, щойно в мене просто з’явилися знаряддя для боротьби, нехай і вбогі, моя тривога перестала мене паралізовувати. Принаймні в ті дні.
Добре відволікав і сам Мвіта. Він був красномовний, гарно вдягався й шанобливо поводився. А ще він не мав такої репутації ізгоя, як я. Лую та Діті заздрили мені через зустрічі з ним. Вони із задоволенням переповідали мені чутки про те, що йому буцімто подобаються старші заміжні дівчата, майже двадцятирічні. Дівчата, що вже закінчили школу та могли запропонувати більше в інтелектуальному плані.
Мвіту ніхто не міг розкусити. Дехто казав, що він самоук і живе з однією старою, якій читає книжки в обмін на кімнату та гроші на витрати. Дехто казав, що він сам володіє своїм будинком. Я про це не питала. Знала, що він мені не скаже. Однак він був еву, і тому я раз у раз чула, як хтось каже, що в нього «нездорова» шкіра та «огидний» запах і що з нього, хоч скільки книжок він прочитає, однаково нічого доброго не вийде.
Розділ 7
Засвоєні уроки
Я вийняла діамант із рота й під швидкі удари свого серця передала його Мвіті. Торкнувшись мого каменя, чоловік здобуде